Психолог Катерина Гольцберг: Патріархальна сім’я міцніша за партнерську. Але чи щасливіша?

Психолог Катерина Гольцберг: Патріархальна сім’я міцніша за партнерську. Але чи щасливіша?


«Пральні машини та мультиварки практично зрівняли можливості чоловіків і жінок»

Об этом сообщает Футляр от виолончели


У мережі наробили чимало галасу навчальний план і тези із підручника факультативного курсу «Основи сім’ї» . Цей предмет минулого року почали викладати старшокласникам у 130 школах країни. Деякі батьки закликали скасувати цей курс через сексизм та дискримінацію. Міносвіти дослухалось: у грудні викладання було тимчасово призупинено.


Серед ідей, які містить підручник, є чимало неоднозначних, справді сексистських і дивних. Автори закликають до зниження кількості розлучень і шлюбів без реєстрації, укладання шлюбів до 30 років. Вважають, що народжувати потрібно не менш як трьох дітей, а ще лякають неминучим герпесом та ВІЛ-інфекцією після першого ж позашлюбного сексу. Розробники курсу також критикують контрацепцію: мовляв, її використання «певною мірою суперечить природі сім’ї» , а одруженим людям радять вчитися практиці «сексуального мовчання».


Багато користувачів соцмереж розкритикували курс – називали його «середньовічним». Типові коментарі: «Між рядків простежується вплив церкви. Я б навіть сказала згубний вплив»; «Чому просто не давати посилання на сайт Свідків Єгови?» тощо.



Про те, якою насправді є сучасна українська сім’я, скількох дітей хоче молодь та наскільки сексистськи налаштованим є українське суспільство в інтерв’ю «Главкому» розповіла практикуючий психолог Катерина Гольцберг.


Сучасна українська сім’я – яка вона?


Зараз я спостерігаю велику поляризацію всередині інституту сім’ї: це або дуже патріархальна сім’я, або інша крайність – союз різнозначних, вільних партнерів. Якщо говорити про домострой, то це сім’я із співзалежними стосунками, у якій жінка не працює, займається домом і дітьми, а чоловік заробляє гроші. Основний меседж – жінка «повинна», чоловік «повинен»… Саме оця «повинність» — основний маркер домострою. Обов’язки дуже сексистськи детерміновані, їхня зміна не допускається.


У рівнозначному союзі, до речі, теж ролі можуть бути дуже чітко визначені, однак там вони розподіляються не з сексистської точки зору, і їхня зміна теж допустима: чоловік може сидіти в декреті, і ніхто з них від цього не страждає. Партнери взаємозамінні за різних обставин: народження дитини, переїзд, міграція тощо. Такі сім’ї бувають одностатевими, але об’єднуються не так за сексуальним принципом, як із прагматичних міркувань. Сюди ж можна віднести і, скажімо, спільне проживання двох дівчат, які разом ведуть господарство, дружать, не маючи жодних сексуальних стосунків. Щось на кшталт гуртожитку, тільки добровільного. І таких партнерств чимало, тому можна говорити, що у молоді рамки ширші – їхні погляди на сім’ю, на спільне проживання інші, ніж у попереднього покоління.


Яке ставлення в української молоді до патріархальних стосунків?


Врахуйте: ми з вами проживаємо у міському середовищі, і нам може здаватися, що превалюють вільні партнерські союзи. Але від’їдьте 30 км від Києва – і побачите там традиційну сім’ю, де жінка сидить вдома з дітьми, доглядає за городом. Мені здається, що в Україні така сім’я досі превалює, бо в умовах села вона просто краще виживає. Україна все-таки аграрна держава, не індустріальна, тому поки жорсткого перекосу у бік вільних союзів немає. У великих містах – навпаки. Люди не беруть шлюб одразу, вони живуть разом, пробують будувати стосунки із різними партнерами, підшукують комфортний для себе варіант.


У містах останнім часом частина сімей обирають стиль життя «чайлдрфі» — свідомо відмовляються народжувати чи, принаймні, усвідомлюють, що діти не є єдиною метою створення сім’ї.


Яка сім’я міцніша: патріархальна чи партнерська?


В силу того, що у патріархальній сім’ї наявні співзалежні стосунки, вона міцніша. Коли чоловік і дружина у жорсткій зв’язці, нікуди один від одного не дінешся. Але чи щасливіша така пара – питання.


Уявіть: якщо жінці з трьома дітьми некомфортно, але вона без власних грошей і роботи, – куди вона піде? Особливо якщо ми говоримо про село, де хату будували на двох?


Знаю, що в Англії дедалі більше матерів-одиначок – жінок, які народжували «для себе», які отримують соцдопомогу від держави. І ці жінки кажуть, що їм дуже комфортно у такій ситуації, і відзначають, що формальне батьківство (коли жінка вписує батька у графу в свідоцтві про народження дитини) може принести значно більше складнощів, ніж бонусів, адже без згоди батька важко вивезти дитину за кордон чи здійснити певні юридичні правочини. Зі своєї практики можу сказати: колишні чоловіки часто починають відмовляти матерям у тому, щоб ті вивозили дитину за кордон. Це просто якесь насилля. Показово, що дзеркальних випадків значно менше.


Партнерські стосунки, популярні серед молоді, – які вони?


Форм таких союзів чимало: від гостьового шлюбу (коли пара не проживає разом), вільних стосунків до відмови від будь-яких стосунків. Я б сказала, що такі союзи стають «аутичними». Поясню. Кожен з партнерів закривається у своїй мушлі і відчуває дискомфорт, коли його звідти виколупують. Це таке покоління.


Я працювала із парою: юна дівчина і чоловік на кілька років старший за неї. Влітку вони вирішили поїхати на море. Вона сказала, що хоче жити в окремому номері, спати у своєму ліжку. Їй так комфортно, зручно. Йому довелося примиритися.


Якою буде українська жінка через 10 років?


Із винайденням пральної машини та мультиварки можливості чоловіків із жінками практично зрівнялися, єдине, чого не може чоловік, це народжувати. Якщо ж жінка відмовляється ставати матір’ю, то вона стає навіть не рівною чоловіку, а я б сказала, навіть його випереджає. У багатьох речах жінка виявляє більшу гнучкість, маневреність – те, чого чоловік у силу своїх психологічних особливостей проявити не може. Тому я згодна із багатьма футурологами: роль жінок у суспільстві дедалі укріплюється.


Разом із тим, я думаю, що маятник може хитнутися у протилежний бік. Зверніть увагу: жінок у хіджабах на вулицях європейських містечок дедалі більшає.




80294621_2733445356694267_4558255723322015744_o
Катерина Гольцберг



«Дівчата припускаються однієї великої помилки при виборі чоловіка…»


Сучасні 20-річні дівчата хочуть заміж?


На мій погляд, переважна більшість хоче, хоч, може, і не декларує цього.


Чим відрізняються нинішні 20-30 річні чоловіки від своїх батьків?


Майже нічим. Хіба що чоловіки старшого покоління більш сексистськи налаштовані. Після 40 років чоловіки більше схильні до патріархальної сім’ї, а от 20-30 річні чоловіки нерідко самі згодні бути на утриманні.


Пожити разом перед шлюбом – корисна практика?


Дівчата припускаються однієї великої помилки при виборі чоловіка. Знаходить дівчина хорошого хлопця, сідає і намагається звірити з ним свої поняття. Приміром, вона питає: «Скільки ти хочеш дітей?». Він відповідає: «Трьох: хлопчика, дівчинку і ще хлопчика». А дівчина собі думає: «Нічого собі, я взагалі-то народжувати не планувала». Але вона хоче заміж за цього симпатичного хлопця з багатої родини, тому радісно відповідає: «Ти диви, і я теж». Пізніше вони одружуються, вона народжує одну дитину і каже йому: «Які троє, я ледь одного витримую!». Ми шукаємо те, що у нас із партнером спільного, хоча насправді потрібно шукати речі, які нас роз’єднують. І от для того, щоб виявити ці моменти, прожити із людиною різні ситуації (побут, подорож, хвороба чи якісь складнощі), треба пожити разом.


Які поради дасте парі, яка планує створювати сім’ю?


Поговорити і з’ясувати, чого вони хочуть один від одного і від сім’ї. По-перше, з’ясувати склад сім’ї: чи хочуть вони дітей і скількох, як вони вибудовують стосунки із родичами тощо. По-друге, це сімейний бюджет: спільний він чи у кожного свій, які покупки робляться в складчину і таке інше. По-третє, як ми виховуємо дітей: часто партнери бувають з абсолютно різних сімей. Далі – сексуальні аспекти: ставлення до зрад, що є зрадою, що може образити тощо. Важливо також узгодити, як партнери будуть проводити вільний час, що робитимуть спільно, хто з них що любить. Ви не уявляєте, як пари сваряться через банальний шопінг! Одне з найважливіший питань – як примати рішення у сім’ї. Зараз я працюю з парою, де чоловік придбав нерухомість, не порадившись із дружиною, а заробляють вони майже однаково. Вона страшенно на нього образилась – для неї це гірше за зраду. Важливо також проговорити як розподіляються сімейні ролі: хто в декреті, наскільки партнери допомагають один одному.


Ці поради актуальні для будь-якого формату сім’ї.




65302974_2326330590971333_5171046032024272896_o
Катерина Гольцберг



«Продовження роду – інстинкт, щоб від нього відмовитися, потрібен резон»


Чому тема чайлдфрі захоплює все більше жінок і пар? Продовження роду – це інстинкт, невже він може зникнути?


З антропологічної точки зору – інстинкт. Разом із тим, у мене є відчуття, що соціальний фактор досі має потужний вплив на жінок, особливо коли йдеться про дитину. Вони народжують, щоб бути «як всі». На мою думку, це відбувається не інстинктивно, а наслідувально. Часто – «для себе».


Хочу зазначити, що «для себе» — це погана формула. Мати вимагає потім від дитини певних бонусів– вона ж, власне, для цього його народжувала. Це означає, що я прив’яжу дитину ланцюгом і буде вона «для мене». Народжувати дитину треба заради дитини. Я б сказала, що краще народжувати з інстинктивного бажання, а «для себе» можна собаку завести. А краще – чоловіка.


Чи є якісь характерні риси у людей, які обирають чайлдфрі?


Як ви правильно зауважили, продовження роду – це інстинкт, і щоб від нього відмовитися, потрібен резон. Універсальних причин немає, я б розділила таких людей на кілька категорій. Перша – жінки, які не можуть мати дітей з фізіологічних причин, у який спрацьовує компенсаторний механізм і які починають це раціоналізувати: зате можу реалізуватися на роботі, розбагатіти, подорожувати, займатися тільки собою, бути вільною.


Друга категорія – це ідейні чайлдфрі. Серед них є чимало жінок, які є старшими сестрами, а отже, свою потребу няньчитися вдовольнили ще у дитинстві, коли їм доручали це. Часто такий досвід є негативним і накладає відбиток – вони цим вже «наїлись».


Ще одна категорія – це відповідальні, чудово самореалізовані, успішні жінки, які усвідомлюють, що дитина вимагає великих емоційних, моральних та затрат, а вони наразі не мають таких сил. Існують і ті, що просто не любить дітей, їм може просто комфортно із собакою.


На вашу думку, це щиро?


Якщо говорити про нелюбителів дітей чи тих, які «наїлись», то, як правило, це щира позиція. Гірше, коли жінка народжує без усвідомлення того, на що йде. Діти вимагають величезних моральних затрат. Це величезна трагедія, коли до мене приходить жінка і каже, що шкодує про своє рішення народити і каже, що не має моральних сил на своє дитя. До речі, йдеться не лише про новонароджених, бувають і такі мами дошкільнят. Часто це жінки, які народжували, аби утримати біля себе коханого чоловіка чи опинитися на утриманні багатого коханця.


Як щодо чоловіків-чайлдфрі?


Якщо говорити про відмову від дітей, то хочу зауважити: на мою думку, у чоловіків до 30-ти років нині дуже високий рівень інфантилізму.


Взагалі з чоловіками дещо інша історія. У них первинно є потреба залишити нащадків. Просто у них потім часто буває погано із піклуванням про цих дітей. Взагалі я помітила, що чоловіки значно краще ставляться до дитини від коханої жінки, ніж до дитини від некоханої. У чоловіків більше це зав’язано на жінці – трапляється, що чоловік може забути про власних дітей від попереднього шлюбу, але стати чудовим вітчимом для дитини нової дружини. Крім того, для чоловіків потреба у дітях буває, як і у жінки, соціально детермінована.


Наталія Сокирчук, «Главком»


Джерело статті: “https://glavcom.ua/country/society/psiholog-katerina-golcberg-patriarhalna-simya-micnisha-za-partnersku-ale-chi-shchaslivisha-658233.html”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя